Мета: Дати учням з більшою
силою відчути чорнобильську трагедію, показати, що чужої
біди не буває; виховувати чуйність, повагу до всього живого;
Хай стане мир міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль – попередження, набат,
Його уроки людство – не забуде.
(М. Луків)
(Під жалібні звуки скрипки
читають вірш)
Журбо моя! Зажуре! Ти сива, сиза біль! Ти
чорний біль!
Над Чорнобилем літо сплива, спрагло пахне
хлібом і ріллею.
То чому ж так стогне земля, то чому ж невесело
над землею?
Вже курличуть в горі журавлі, вже збираються
вдалеч гуси.
То чому ж на отій ріллі не стогують снопів
стовусих?
А тому, що змертвіла земля, скам’яніла од болю
і горя.
І невеликий клич журавля вже сюди не долине
ніколи.
(М. Пасняк)
(дзвін
колокола)
Учень.1 26 квітня. Цього року – це один із світлих пасхальних днів – свято
відродження, оновлення не лише природи, а й людських душ. Але в пам’яті
українського народу це ще і день чорнобильського лиха, болю, суму, перестороги.
І забути це чи викреслити із нашої пам’яті – неможливо.
(лунає пісня «Мгновения»з телефільму
«17 миттєвостей весни»)
(виходять ведучі, сідають біля столу)
Вед.1. Біда розчинилася удухмяному
повітрі, в білому цвітінні яблунь та абрикос, у воді криниць, у молоці корів, у
всій красі зелені. Вона розчинилась у людях.
(на фоні муз. «Маленький
реквієм»П. Чайковського продовжує)
Вед.2. Вона – ця трагедія – увійде в історію, в усі хроніки людства як
незагоєна рана на тілі України. Надто дорого заплатили і ще заплатимо за
Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи до атомної в епоху
незвідану.
Вед.1. О першій годині 23 хв. 40 сек. , коли всі спали безтурботним сном, над
четвертим реактором Чорнобильської АЕС несподівано розірвало нічну темряву
велетенське полум’я.
(запис вибуху і звуків сирени. На
сцену вибігає учень(черговий станції))
Черговий: Алло! Київ! Алло! Говорить Чорнобиль! Пожежа на АЕС! Вибух страшної
сили! Усе горить, плавиться! Потрібна термінова допомога! Алло, Київ, у нас
трагедія! (завмирає).
(показ слайд-шоу «Зона відчуження»)
Чтець1. 26 квітня!.. В ніч із забуття
Йде страшне створіння – атомне дитя.
Суть його безкровна і зіниць нема, і уста
безмовні, і душа німа.
Вирвавшись на волю з мороку ночей, вже
калічить долі і батьків й дітей.
Виродок – створіння ціль страшну таїть,
поглина сумління, душі нам двоїть.
Простяга до серця щупальця страшні, і вселяє
муки, муки неземні.
Чтець
2. Яка біда підступна і палюча, і скільки крутизни
хова нутро!
Повзе вона, звиваючись гадючо, до прихистку,
який звело добро.
Щоб зненацька боляче вжалити, лишаючи то
рану, то синця.
Метається, мов звір, несамовито, цей атом
незбагнений до кінця.
А думалось: впокорений, слухняний, гадалося,
служитиме, як слід.
Та вибухнув пекельно день весняний так, що
здригнувсь тривожно увесь світ.
Зав’яв пейзаж, зробивсь таким пасивним,
вгорнулось місто в незвичайний дим.
І мирний атом, ставши агресивним, націлився
на села і сади.
(К. Лазаренко «Я непокоюсь, як усі поети»)
Вед.1. Найпершим, у кого зупинилось на мить вибуху серце, був старший
оператор Валерій Іванович Ходемчук. За ним незабаром помер на посту його друг
Володимир Миколайович Шашенок, який заступив тієї ночі на зміну. Його,
опаленого і опроміненого, винесли на руках пожежники. Він встиг лише
простогнати: «Там… Валера…» і втратив свідомість. Вед.2. Більше вона до нього не повернулась. Тіло його вивезли із
зони і поховали на першому сільському кладовищі. Валерія так і не знайшли.
Четвертий блок став для нього і могилою, і пам’яттю. Можливо на тій бетонній
стіні колись напишуть, що не реактор там похований, а він, Валерій Ходемчук.
Учень
1. У ту квітневу ніч начальником чергового пожежного
караулу по охороні Чорнобильської АЕС був лейтенант Володимир Правик. З
особової справи: «За час роботи зарекомендував себе дисциплінованим. До всіх
доручень ставиться з душею, творчо, а до своєї професії – з винятковою
відданістю. Захоплюється електротехнікою, пожежно-прикладним спортом.
Одружений».
Учень 2. Журналістка Галина Ковтун незадовго
до того страшного квітня випустила книгу «Я писатиму тобі щодня». В ній вміщено
800 листів, які написав Володя за 4роки і 4 місяці до своєї коханої дружини
Надії.
(звучить музика , на її фоні переодягнений у
форму пожежного
учень читає лист)
Учень: Дорога моя, мила Надійко! Ми знайшли свою долю: так і повинно було
статися. І нашим дітям ми колись розкажемо, як у блакитній нашій юності
зустрілися ми для щастя і життя. Адже всі наші дні – це боротьба за те, щоб
більше було добра і справедливості, чесності і порядку. Для нас і дітей наших.
Твій Володя. Грудень 1984р. Чорнобиль.
Учень
1.Тому він
першим ступив назустріч атомній біді. Ступив за бар’єр, за межу можливого,
ступив туди, звідки звичайна людська доля бере новий початок - безсмертя. Він,
як ніхто інший у ту хвилину, розумів, що необхідно з точністю з’ясувати, що ж
сталося.
Учень
2. Якщо радіація, яка зашкалила прибори, є лише
разовий викид, то все не так трагічно. Але якщо реактор зруйнований, то треба,
щоб про це дізналися ті, хто внизу. Володимир Правик мав у своїх руках всі
права пожежника. Всі, крім одного, - не було у юного лейтенанта права на
помилку.
Чтець3. Зойкнула Земля чаїним криком:
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла мати із іконним ликом:
- Йди, синочок. Хто ж коли не ти?
Спалахнуло небо, впало крижнем:
- Сину, вбережи і захисти!
Вийшла жінка з немовлятком ніжним:
- Йди, коханий, хто ж коли не ти?
(С.
Йовенко «Вибух»)
Вед 1. Анатолій Кургузов, Володимир Правик, Віктор Кібенок, Микола Ващук,
Василь Ігнатенко. Імена героїв, які першими ступили на лінію вогню. Вони
ступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей.
Вед 2. Вони не думали про себе: на це не було часу. Вони працювали. Це була
боротьба з вогнем у ядерному перлі. Сталевий дах вагою тисячі тонн піднявся на
300метрів. Гігантський феєрверк вогню на висоту 1,5км.
Чтець
4. Лейтенанти – мужність і звитяга,
Від землі ви набирали сили…
Ще далеко десь до саркофага,
Та вогонь життям ви зупинили.
Першим важко. Ви ж були найперші.
Із вогню та полум’я шугнули.
Не до подвигів і не до звершень,
Ви ж собою людство заступили.
(М.
Сингаївський «Обпалена мужність»)
Чтець 5. Не мислячи про пишні фоліанти,
Впліта вітчизна квіти у вінок
Вам, хлопчики, герої-лейтенанти,
Володя Правик, Віктор Кібенок.
Героям надлюдського горіння
Не буде забуття: бо день по дню,
Зближаючи тривожні покоління,
Знов молодість на лінії вогню.
(Л.
Ошанін «Балада»)
Вед.1. Героями, як відомо, не народжуються. Ними стають. У Чорнобилі не
проходила лінія фронту і не свистіли кулі, але воїнами, героями були всі –
пожежні і водії, механізатори і будівельники, медики і дозиметристи, енергетики
і хіміки, солдати і офіцери. В атомні дні і ночі вони не думали про себе, вони
думали, щоб врятувати нас.
Вед.2. Із вогню у безсмертя, смерть поправши, ступили вони,
Та
з такого вогню не виходив ніхто ще в житті.
Жити
можна і в затінку, - поринати в розквіття весни,
А
вмирати доводиться перед людством – на видноті.
Скільки треба мужності, людяності, любові, щоб
так спокійно вимовити своє останнє слово прощання, як це зробив Володимир
Правик в останньому листі до дружини.
(звучить
музика , на її фоні переодягнений у
форму пожежного
учень знову читає лист)
Учень: Здрастуйте, мої дорогі, Надіто і донечко Наталочко! З великим привітом
до вас ваш курортник і ледар. Живу добре. Поселили нас у клініці для огляду, як
ви знаєте. Тут всі, хто був там. Так що мені весело, адже мій караул весь при
мені. Надієчко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, витри слізки, все
обійшлося добре, ми ще проживемо до ста літ. Я за вами дуже скучив не
хвилюйтесь. Чекайте з перемогою. Надійко, бережи дорогу нашу Наталку. Міцно
обнімаю, цілую. Твій навіки Володя. 9травня 1986року.
Вед.1. А 11травня 1986р. його не стало. Вже 25 років, як заснули вони на
новому підмосковному Читинському кладовищі. Скромні плити будуть вічно нести
імена:
«Шеренга № 1»(на дошці)
(читає на фоні музики)
1.
Правика Володимира Павловича;
Кібенка Віктора Миколайовича;
Тишури Володимира Івановича;
Ігнатенка Василя Івановича;
Ващука Миколи Васильовича;
Тищенка Миколи Івановича.
Вед.2. Вони закрили нас від лиха. Вічна пам'ять і слава, низький уклін усім
покійним нині від урятованого ними народу, від усього людства. Вшануймо їх
хвилиною мовчання.
(звучить
«Лакримоза». Хвилина мовчання. Всі встають)
(звучить реквієм. Виходить дівчина в чорному)
Дівчина: Я вдова Володимира Правика. Йому було 23 роки, але права на помилку
він не мав. Він мужньо переносив біль і муки. Мій слов’янський богатир вижив
би, переміг би смерть. Але радіація убила все.
(виходить учень у білому халаті)
Лікар: Я лікар 6-ї клінічної лікарні міста Москви. Вже надвечір 26 квітня з
Чорнобиля прибули перші потерпілі. Вони обгоріли на 84%, вони помирали. Зробили
все можливе, але перед радіацією ми безсилі. Навіть у медперсоналу від роботи з
постраждалими стали проявлятися опіки. Кожного героя довелося ховати у спеціальній
цинковій труні.
Учень1. АЕС виробляла міліарди кіловат-годин електроенергії. Реактор
четвертого енергоблоку планувалося зупинити на ремонт. Але адміністрація
станції вирішила провести деякі експерименти.Як не дивно, не дико, люди іноді виступають ворогами природи, не
задумуючись над тим, що в першу чергу виступають ворогами собі. І тоді
трапляється біда.
Учень2. Неувага до правил безпеки спричинила страшну біду. Рятували солдати,
пожежники, будівники, медики. Пізніше їх стали називати ліквідаторами. Сьогодні
у нас присутні люди, які боролися з невидимим, але жорстоким ворогом.
(Представлення
і виступ ліквідаторів)
Вед 1. Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними місцями
відпочинку, богатими лісами славилася чорнобильська земля, та тільки до
жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го.
Звідтоді ця земля стала називатися ЗОНОЮ
(звучить
музикаНа її фоні вірші)
Чтець
6.Зона… На
всій планеті сьогодні ти одна,
На сотні літ приречена.
Тут совість кожного тобою опромінена, тобою
біографія оміряна.
Ти ніби свіже унаочнення біди.
Терпіть і ждать. Така тепер твоя судьба.
Терпи і жди. Триває наша боротьба.
Чтець
7.А в тім
селі – ні голосу, ні звуку, і вікна випромінюють розпуку,
І двері навхрест дошками забиті, і журавлі
криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи, і дітям в
ній не вчитися ніколи.
Навколо пустка і печаль біблійна, навколо
смерть, незрима і повільна.
Рудим став ліс, рудими стали тіні, рудою
стала крона і трава,
Табличка: «Дихать і ходити заборонено!» і
незбагнене: «Не торкатися трави!».
Вед 2. Неначе збулися пророчі слова Апокаліпсису від Іоана Богослова про
зірку полин (як відомо, чорнобиль – трава родини полинових) «Засурмив третій
Ангел, - і велика зоря спала з неба палаючим смолоскипом. І спала вона на
третину річок та водні джерела. А ймення зорі тій – полин. І стала третина
води, як полин, ібагато людей повмирало
з води, бо згіркла вона…»
Вед 1. Коли оцінили масштаби катастрофи, виявилася очевидною потреба
евакуації населення. Стали мертвими села. Земля залишилася без господарів.
Смертоносна радіаційна хмара нависла над Україною, Росією, Білорусією, Польщею,
Німеччиною, Данією, Швецією. Але жодного слова правди не було сказано про
величину радіоактивного викиду.
(виходить
учень - міністр)
Міністр. Сьогодні підраховано, що сила радіоактивного викиду перевищує радіацію
усів ядерних випробувань, які проводились будь-коли на землі. Від цієї
техногенної аварії постраждав кожен п’ятий мешканець Європи. Збитки у грошовому
еквіваленті – 235 млрд доларів. Втрачено багато земель. На сьогодні понад 2 млн
осіб перебувають в ураженій зоні. Від променевої хвороби загинуло понад 400
тис. осіб, інвалідами стали тисячі й тисячі.
Вед.2. Увага! Спробуємо зв’язатися з Чорнобилем… Алло, Чорнобиль,
відповідайте!
Голос за кадром. Войково, відповідає черговий
по Чорнобильській атомній станції. Сьогодні 4 реактори зупинені. Зруйнований
четвертий накритий гігантським саркофагом і його радіоактивність буде
небезпечною ще 150 років, можливо, більше.
Вед 1. Чи працюють школи й дитячі садки у Чорнобилі і Прип’яті?
Голос. Ні
Вед 2. Чи можна пити воду поблизу Чорнобиля?
Голос. Ні
Вед 1. Чи працюють підприємства на Прип’яті?
Голос. Ні
Вед 2. А що ж є?
Голос. Радіація, горе,
катастрофа, смерть.
Учень 1. З’явившись під знаком біблійної зірки «Полин», той «чорний» Чорнобиль
став якщо й не розплатою, то найсерйознішою пересторогою нашому варварству,
коли ми дозволили собі знущатися з природи – нашої одвічної матері й
заступниці. Ця зірка «Полин» наче була послана з майбутнього , з ХХІ століття,
нам усім, як грізне попередження, - опам’ятатися, задуматись доки не пізно.
Учень
2. А втім перші серйозні сигнали , перші попередження
були послані нам ще зі сторіччя ХІХ, з книг Достоєвського, Толстого, Жюля
Верна, наукових праць Вернадського. Кожний з них по-своєму застерігав нас. Не
слухали… Не вірили…Гадали – вони нічого
не розуміють. Ми – переможці, нам усе доступне, ми все можемо! Можемо забути
про совість і десять заповідей, можемо швидко, за планомстворити нове суспільство і нову людину. А
прийшли до Чорнобиля. Прийшли до кризи віри. Прийшли до краю прірви…
Чтець
8. Подій могло не буть тієї ночі, а скільки сили
віддано й життів
За те, що хтось там, десь там був неточний,
За те, що хтось у чомусь поспішив.
Чорнобиль – тільки лиш маленька втіха
загрозливої для людей біди,
Він є відлунням ядерного віку, й, можливо, в
нім майбутнього сліди…
(лунає «Аве, Марія» Шуберта, на його фоні ведучі зі свічками в руках)
Вед. 1.
Свічка Поминальна і свічка Надії… 26 квітня полум’я
їхнє в кожному нашому домі зіллєтьсяв
одне- полум’я Віри! Ми будемо жити!
(Читають молитву, всі учасники
запалюють свічки на сухому дереві )
Роде наш небесний! Народе божий неоплаканий!
Прости цю прокляту землю, цей милий рай, на якому оселився диявол. Усіх нас
грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних
свічок не світили, обідів за тебе не робили.
Вед 2. І ми покарані за безпам’ятство. І до нас озвалося лихо. Нагодовано і
нас смертоносним плодом, горить і над нами лиховісна непогасна свіча.
Господи! Страждання, муки й горе мого народу до Всевишньої скорботи
зарахуй, і біди, і погибель від землі й народу сущого відведи. Нині, прісно й
навіки віків одведи! Амінь.
(Лунають дзвони)
Учень
1. Тривожні дзвони Чорнобиля завжди нагадуватимуть:
Нехай не повториться! Нехай земля квітне весною! Нехай повертаються до нас
журавлі й несуть на своїх крилах мир, спокій і натхненність.
Учень
2. Нехай пам'ять про загиблих буде вічною. Вічна слава
і вічна пам'ять Вам, рятівники наші, низький уклін Вам від врятованого народу.
